«Слава, Вам, наші герої. Ми пам’ятаємо і примножуємо Ваш подвиг»
«Слава, Вам, наші герої. Ми пам’ятаємо і примножуємо Ваш подвиг»
Наш український народ славиться своїми людьми - безстрашними воїнами. Ця тема є досить актуальною в наш час, адже і зараз ця безжальна кровопролитна війна, що триває на сході, нещадно пожирає молодих бійців. Але, попри сьогоднішні події, ми маємо пам’ятати і нашу минулу історію, адже без минулого неможливе майбутнє.
Наше селище Дунаївці теж має багато пам’ятних місць, тому то уже за доброю традицією 22 жовтня, ми, учні 11 класів Дунаєвецької ЗОШ I –III, здійснили акцію під назвою «Слава, Вам, наші герої. Ми пам’ятаємо і примножуємо Ваш подвиг».
Звичайно, в першу чергу, ми поклали квіти до пам’ятників що знаходяться зовсім близько до школи – це і пам’ятник Великому Кобзареві( борцю за волю українського народу), пам’ятника воїнам Другої світової війни та могили Невідомого солдата; біля селищної ради Небесній сотні та Жертвам голодомору - вшанували пам’ять хвилиною мовчання усіх тих, хто героїчно загинув за свободу України.
Далі наша подорож продовжилася до Підлісно-Мукарівської школи у якій є музей, відкритий на честь воїнів війни на сході України. Його створив боєць, що воював на сході України, житель села Федір Пронак. У музеї ми розглядали презентовані експозиції. З розповіді,вчителя історії, дізнались про види зброї, снаряди, одяг, маскувальні сітки та інше, чим користувалися і зараз користуються бійці що воюють на фронті.
Проїжджаючи трасою, що веде до міста Дунаївці, якою кожен з нас уже не вперше прямує довідуємося нові цікаві історичні факти. Так звана «Козацька долина» отримала свою назву на честь битви козаків з польськими завойовниками, що відбулася саме тут у далекому 1651 році.
Також неподалік знаходяться «Сині озера», які мають назву через те, що під час тієї ж битви загинула величезна кількість польських жовнірів; їхня форма була пошита з тканини синього кольору, кількість вбитих була настільки великою, що ці озера набули синього кольору. Пам’ятник, саме на цьому місці, має великий зміст: вшанування усіх загиблих у період козацької доби, як із сторони переможців, так і переможених.
Ось і під’їхали ми до села Дем’янківці. При в’їзді, на невеликому горбочку, стоїть пам’ятник, встановлений на честь 3000 ні в чому невинних заживо закатованих євреїв. Історія цих людей довела мене до сліз, я просто не могла зрозуміти як люди можуть бути настільки жорстокими. В роки окупації нашої території, вночі, коли усі спали, тисячі цих людей вивели з табору і привели до фосфатної шахти і силоміць закрили. Це просто жах! З інформації очевидців земля здригалася від криків і плачу дітей та дорослих. Напевно саме ця пам’ятка вразила нас найбільше.
Далі ми прибули до краєзнавчого музею у м. Дунаївці, у якому директорка музею Барахтенко Н.І. та екскурсовод провели нам цікаву та пізнавальну екскурсію. Ми мали можливість побачити предмети вжитку, одяг, засоби полювання, зброю та гроші різних історичних періодів, а також дізналися ще більше імен наших земляків, що воюють та воювали на Сході країни, актуальним до цієї розповіді став відеоролик «Той день, коли закінчиться війна…». Також у музеї познайомилися з виставкою про голодомор. Дійсно, слів замало щоб передати всі почуття.
Неподалік краєзнавчого музею є меморіальний комплекс, відвідавши який, ми дізнались детальніше про історичне минуле міста. Віддали данину шани усім, хто не повернувся із ІІ світової війни, приклонились могилі воїнів-афганців Дунаєвеччини та Героїв Небесної Сотні, вшанували пам'ять наших земляків, які загинули в зоні проведення ООС. Володимир Овчарук, Анатолій Романчук, Євгеній Добровик, Олег Угринович, Дмитро Філімонов, Віталій Пасічник – саме вони є нашими Героями Дунаєвеччини, які до останнього подиху, чесно та без сумніву, захищали свою Батьківщину. Тут ми прониклись роздумами про сутність Революції гідності та осудили агресивні дії російських військ на сході України.
Уже повертаючись до свого селища, дорогою наша група відвідала, при в’їзді, у смт. Дунаєвеці табір військовополонених - Братська могила. Він існував в період з жовтня 1941 року по липень 1942 року. Ми поклали квіти до на честь вшанування пам’яті всіх тих, 268 людей, які тут спочивають, яких було розстріляно фашистами. В тому числі Мартинюка А.Г. та Мартухненка М.С. (імена інших невідомі й досі).
Також, шокуючою новиною для нас усіх стало те, що на тому місці де люди обробляють городи є єврейські ями. Важко приймати те, що неподалік від селища серед земельних ділянок є таке місце, яке багатьох змушує задуматись про цінність людського життя.
Історія страшна…Вона зачіпає душу і серце кожного буквально розриває їх на шматки. Скільки невинних полягло? Але історії не зміниш, не перепишеш. Ось тому то, завдяки таким акціям, ми черговий раз переконалися, що основне наше завдання сьогодні – робити все для припинення війни, панування миру в країні та пам’ятати подвиги героїв усіх часів, бути їм вдячними, адже вони боролися за наше з вами світле майбутнє та чисте небо над головою. Моя мрія – країна без війни, щасливі люди, світ без невинних смертей та мир! Слава Україні!
Ще більше фото за посиланням на фотоальбом.
Інформаційний текст підготувала
заступник директора школи з виховної роботи
Дичаківська А.В.,
учениця 11-А класу
Радецька О.